Шугай адвокат

Шугай адвокат

Реєстр осіб, які склали/не склали кваліфікаційний іспит, це облікова інформація про складення/не складення особами кваліфікаційного іспиту.

Реєстр започатковано Радою адвокатів України 13 червня 2016 року (рішення № 162).

Реєстр є відкритим та загальнодоступним.

Категорії розділу

Підписатися
на інформаційну розсилку

Відмовитись від розсилок НААУ можливо, скориставшись посиланням, що знаходиться в кінці кожного листа

Національна Асоціація Адвокатів України» (далі «НААУ»). Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту НААУ на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали, позначені міткою «Реклама», публікуються на правах реклами.

Автор роману «Микола Шугай, розбійник». Іванові Ольбрахту виповнюється 136 років

Чеський письменник Іван Ольбрахт цікавий нам перш за все через те, що написав багато творів про Закарпаття, яке за його життя (властиво, у період його творчого розквіту) як автономна одиниця (під назвою Підкарпатська Русь) входила до складу Чехословаччини. Роман «Микола Шугай, розбійник» є справжнім діамантом у діадемі його «закарпатських» творів.

Іван Ольбрахт (по-чеськи: Ivan Olbracht) – це його письменницький псевдонім. Народився Каміл Земан (такий його автонім) в місті Семіли на півночі Чехії, яка перебувала тоді в складі Австро-Угорської імперії. Його батьком був адвокат і письменник Антал Сташек (власне Антонін Земан), який вирізнявся високим соціальним сумлінням, що було відображено і в його книгах, і який взяв собі за дружину письменницю Гелену Маліржову. Закінчив гімназію в Дворі Кралове, а університету не закінчив ні в Празі, ні в Берліні, де студіював право та філософію. Від 1905 до 1916 року обіймав посаду редактора газети «Робітничі листки» («Dělnické listy»), яка виходила чеською мовою у Відні. Після повернення до Праги редагував до 1920 року газету «Право люду» («Právo lidu»). Навесні 1920 року нелегально прибув до Москви і прожив там 6 місяців, брав участь як делегат від неорганізованої ще компартії Чехословаччини в засіданнях 2 Конгресу 3 Інтернаціоналу. У травні 1921 року став одним із організаторів компартії Чехословаччини та редактором її центрального друкованого органу «Червоне право» («Rudé právo»), пробув на цій посаді до 1929 року. За цей час був двічі ув’язнений за свої революційні комуністичні погляди: вперше в 1926 році в Сілезькій Остраві, а вдруге в 1928 році на Панкраці в Празі. У 1929 році вийшов із партії після підписання «Маніфесту семи» («Manifest sedmi»). Вперше на Закарпатті (Підкарпатській Русі, яка входила тоді до складу Чехословаччини) побував 18 березня 1931 року. 14 червня 1931 року прибув у Колочаву і тут почав збирати матеріал для книги про Миколу Шугая. На Закарпатті заснував Комітет із захисту трудівників Підкарпатської Русі (Komitét pro záchranu pracujícího lidu Podkarpatské Rusi), до якого вступило багато діячів чеської культури (наприклад, Франтішек Ксавер Шалда, Вітезслав Незвал). Заснував там і школу. У 1934 році в Празі відбулася прем’єра художнього фільму режисера (і письменника) Владислава Ванчури «Марійка-невірниця» («Marijka-nevěrnice») за сценарієм Івана Ольбрахта та Карела Нового. Сюжетною основою фільму стало однойменне оповідання Івана Ольбрахта. Фільм знімали в Колочаві, і в ньому крім професійних акторів (і самого Івана Ольбрахта) знімалися й місцеві мешканці. На парламентських виборах 1946 року був обраний депутатом до вищого законодавчого органу Чехословацької Республіки – Установчих Національних зборів. У парламенті залишався до кінця каденції, тобто до виборів 1948 року до Народних зборів. Народним митцем Чехословаччини Ольбрахт став у 1947 році. Помер Іван Ольбрахт 20 грудня 1952 року у Празі.

Літературну діяльність Іван Ольбрахт розпочав у першому десятилітті ХХ ст. На його твори мали великий вплив соціальні питання та соціалістичні ідеї, у них був виражений протест проти буржуазного суспільства. Найважливішою віхою його творчості був період, пов’язаний із Закарпаттям (Підкарпатською Руссю), який охопив усі 1930-і роки; цикл творів про Закарпаття вважається вершиною його літературної творчості. Чеський літературознавець Рудольф Гавел писав, що Іван Ольбрахт «сказав чеському читачеві про Закарпаття більше, ніж усі державницькі газети й журнали за попередні понад десять років».

У перших літературних спробах Івана Ольбрахта переважала публіцистика. У нарисах із життя ткачів «Домашній промисел у Подкрконоші» («Domácí průmysl v Podkrkonoší», 1908) і «Спірити» («Spiriti», 1908) він показав злидні та безправність працюючого люду. Повісті й оповідання з провінційного життя включали критику буржуазного суспільства та міщанської психології: «Тягар» («Břemeno», 1906) і «Найкращий день життя» («Nejkrásnější den života», 1908). Сатиричною спрямованістю, використанням ґротеску характеризуються оповідання про австрійську армію: «Історія Емануеля Умаченого» («Historie Emanuela Umáčeného», 1909), «Про любов до монархії» («O lásce k monarchii», 1910) і «Право на скаргу» («Právo stížnosti», 1913).

Збірка оповідань Івана Ольбрахта «Про злих відлюдників» («O zlých samotářích», 1913) складається з трьох оповідань про середовище циркачів, волоцюг і покидьків суспільства, які борються за збереження залишків своєї гідності та свободи: «Йоска, Форко та Павлинка» («Joska, Forko a Pavlínka»), «Расик і пес» («Rasík a pes»), «Брат Жак» («Bratr Žak»). Ці люди виштовхнуті поза межі закону, тому потрапляють у ще більшу ізоляцію, а це пробуджує в них зло. Про них можна сказати, що вони злегка анархістичні й певним чином схожі на «босяків» Максима Горького. Оповідання «Брат Жак» було в 1938 році перероблене на повість, а в 1954 році екранізоване п. н. «Комедіанти» («Komedianti»).

Тема «злих відлюдників» продовжується в першому романі Івана Ольбрахта «Тюрма найтемніша» («Žalář nejtemnější», 1916). У романі йдеться про поліційного комісара, який вийшов на пенсію й осліп. Центральним мотивом дії є його параноїдальні ревнощі, через які він є дуже грубим зі своєю дружиною. Він вельми важко зносить свою сліпоту, психічно ламається, а вкінці й жінка покидає його. У назві роману мається на увазі тюрма любові та ревнощів. У майстерних психологічних характеристиках відчувається вплив Зиґмунда Фройда (увага до підсвідомого, до снів тощо).

Роман Івана Ольбрахта «Дивна дружба актора Єсенія» («Podivné přátelství herce Jesenia», 1919) є психологічним твором, у якому змальовано життя празького актора Єсенія, який є принциповим, працьовитим, врівноваженим, але не талановитим, натомість його конкурент актор Веселий є легковажним, але талановитим, тож усе, за що він береться, йому вдається. Єсеній дуже переймається тим, що незважаючи на всі зусилля, не має успіху, бо йому бракне таланту.

У книжці Івана Ольбрахта «Заґратоване дзеркало» («Zamřížované zrcadlo», 1926) відтворено враження від перебування в ув’язненні в Сілезькій Остраві, до якого він потрапив за прокомуністичну промову в тому місті. В оповіданнях збірки «Дев’ять веселих історій з Австрії та республіки» («Devět veselých povídek z Rakouska i republiky», 1927) з гумором, з сатиричною усмішкою вказано на хиби старої Австрії та нової Чехословацької республіки. Автор критикує передовсім цензуру, бюрократію та корупцію.

«Анна-пролетарка» («Anna proletářka», 1928) Івана Ольбрахта є агітаційним романом, у якому описано перетворення простої покоївки на свідому революційну працівницю, на революційного бойовика. Це була спроба зобразити з класового погляду середовища буржуазне та пролетарське, а на тому тлі показати зародження комуністичної партії в боях за Народний дім (Lidový dům) у 1920 році. Твір став успішним після 1948 року.

Роман Івана Ольбрахта «Завойовник» («Dobyvatel», 1947) є белетристичною адаптацією твору американського історика Вільяма Гіклінґа Прескотта «Історія завоювання Мексики». Книга розповідає про іспанського завойовника Ернана Кортеса.

Найвидатнішою частиною творчого доробку Івана Ольбрахта є цикл його творів про Закарпатську Україну. «Земля без імені» («Země bez jména», 1932) Івана Ольбрахта є книжкою репортажів, які інформують про поганий соціальний і національний стан Підкарпатської Русі (Закарпаття). У ній присутні аналіз історичних обставин і характеристика місцевого населення (русинських пастухів і лісорубів, єврейських ремісників і купців, чехів, угорців, румунів, циган). Книжка складається з чотирьох частин.

Перша частина «Село ХІ століття» («Vesnice XI. století») ознайомлює з теренами Закарпаття. Автор вказує на суворі умови, в яких місцеві мешканці змушені жити. Ґрунт є безплідним, тому чоловіки виїжджають на лісові роботи в Галичину, Трансильванію, Боснію. Жінки займаються чоловічою роботою. Життя тут жорстоке й важке. Виживають тільки найсильніші. Люди не мають що їсти, але церкві постійно мусять віддавати данину й десятину. На Закарпатті є церква греко-католицька та православна, проте релігією карпатських пастухів і лісорубів є суміш поганства та християнства. Вони визнають свого бога, якого називають Божко або Дажбог. Життя місцевого населення, русинів, є життям середньовічним, яке характеризується примітивним господарством. Їх життя забезпечує скотарство та рубання лісу, просте виготовлення речей хатнього вжитку, одягу та взуття. Життя без грамотності, шкіл, новин зі світу.

Друга частина «Ті, про яких тут раніше не було чутно» («Ti, o kterých tu dříve nebylo slýcháno») розповідає про те, який вплив мають на Закарпатську Україну чехи. Намагаються закарпатський народ чехізувати. Запроваджують тут чеські школи та крамниці, поводяться як колонізатори. Їм не залежить на русинах, беруть їхню працю, а ті мусять животіти.

Третя частина «Євреї» («Židé») розповідає про єврейське населення. Описує його сучасну бідність. Запроваджені банки, тож євреї не мають змоги накопичувати гроші й багатіти. Іван Ольбрахт розповідає про одну єврейську родину, в домі якої під час побиту на Закарпатті зупинявся.

Четверта частина «Бій за культуру та мову» («Boj o kulturu a jazyk») закликає русинів-українців боротися за свою національність, культуру та мову. Іван Ольбрахт справедливо визнає, що найближчими для русинів-закарпатців є українці. Закликає українських інтелектуалів і письменників до дальшої творчості та боротьби за свою ідентичність.

Справжнім шедевром Івана Ольбрахта став його майже пригодницький та одночасно дуже поетичний роман «Микола Шугай, розбійник» («Nikola Šuhaj loupežník», 1933), створений на закарпатській, тоді підкарпаторуській, життєвій і фольклорній основі. Герой роману, колишній солдат Микола Шугай (насправді Сюгай), реальна історична особа. Шугай після Першої світової війни став розбійником, який грабував багатих та віддавав награбоване бідним, і який загинув через зраду дружини Ержіки. Це яскраве продовження «довбушівського» мотиву в літературі. Микола Шугай Івана Ольбрахта, попри певну романтизованість, водночас суворо реалістичний у своїй приреченій, але від того не безглуздій непокорі. Ще в 1923 році постать Сюгая (Шугая) спробував романізувати угорський письменник Белла Ілеш, але спроба не була вдалою.

«Гори й століття» («Hory a staletí», 1935) є продовженням книжки Івана Ольбрахта «Земля без імені». Тут зібрана культурна, соціальна та географічна інформація, об’єднана в одне ціле.

«Ґолет у долині» («Golet v údolí», 1937) Івана Ольбрахта – це збірка оповідань з єврейською тематикою, в якій присутні, зокрема, такі твори: «Чудо з Юльчею» («Zázrak s Julčou»), «Подія в мікве» («Událost v mikve»), «Сумні очі Ганни Караджичевої» («O smutných očích Hany Karadžičové»). Термін «ґолет» (івритом גלות «вигнання») тут використовується на означення маленького єврейського села. Чи не найпоказовішим для збірки є оповідання «Сумні очі Ганни Караджичевої». У ньому йдеться про єврейську дівчину Ганеле з малого сільця Поляни, «ґолету в долині», і про її вихід з того замкнутого світу. Вона йде з дозволу свого батька до Моравської Острави, до сіоністського центру, готуватися до подорожі в Палестину. В Остраві знайомиться з неортодоксальним євреєм Іво Караджичем (властиво Ісаком Коеном). Вони закохуються навзаєм, Іво їде разом із Ганною до її рідного села, щоб просити в батька її руки. Ганна знає, що це, найімовірніше, буде означати розрив і з родиною, і зі всіма людьми зі старого ортодоксального єврейського світу, у якому вона зростала. За драматичних обставин їм обом насамкінець вдається покинути село, Ганна знає, що це назавжди, адже тим, що вона відреклася віри предків, вона для всіх, родини та знайомих, померла. Коли в супроводі поліції вона покидає село, то ще чує батька, який читає каддіш, молитву за померлих, за нею. Смуток у її очах з’явився тоді, коли усвідомила, що за любов і вступ у нову частину свого життя мусила вмерти для тих, хто до того часу був цілим її світом.

Писав Іван Ольбрахт і твори для молоді. Його «Біблійні історії» («Biblické příběhy», 1939) – це історії зі Старого Заповіту; автор випускав виразно побожні пасажі, богослужбові повчання та дидактично-релігійні частини. Увагу зосередив на розділах, у яких йдеться про історію, про суспільну та політичну ситуацію, про спосіб мислення одного зі старожитних народів. У творі зображено страждання й переслідування єврейського народу. У часи окупації Чехословаччини нацистами це було закликом до опору й хоробрості. «Із старих літописів» («Ze starých letopisů», 1940) – це опрацювання старих чеських міфів і переказів, які автор доповнив своїми коментарями. Книжка «Про мудреця Бідпая та його звірят» («O mudrci Bidpajovi a jeho zvířátkách», 1947) – це опрацювання староіндійських казок зі збірки «Панчатантра» Едуарда Валечки. Іван Ольбрахт зактуалізував твір передовсім у мовно-стилістичному плані. Вклад Івана Ольбрахта в цей твір є чималим, проте він все ж не є самостійним.

За творами Івана Ольбрахта в Чехословаччині були зняті фільми «Микола Шугай» («Nikola Šuhaj», 1947, режисер Мирослав Йозеф Крнянський), «Микола Шугай, розбійник» («Nikola Šuhaj loupežník», 1977, режисер Евжен Соколовський), «Балада про бандита» («Balada pro banditu», 1978, режисер Владимир Сис), «Ґолет у долині» («Golet v údolí», 1995, режисер Зено Достал), «Ганеле» («Hanele», 1998, режисер Карел Кахиня). В Україні зняли два документальні фільми про Івана Ольбрахта та Колочаву: «Я піду в далекі гори» (1981, режисер Віктор Стороженко) й «Ольбрахт і Колочава» (2009, режисер Сергій Губський).

У 1982 році вийшов роман українського письменника Івана Долгоша «Колочава», в якому змальовано образ Івана Ольбрахта. У Колочаві діє музей і відкрито пам’ятник Іванові Ольбрахту (скульптор Михайло Белень). В Ужгороді у 2014 році заснували Українсько-чеський інтелектуальний клуб імені Івана Ольбрахта.

Українською мовою окремі твори Івана Ольбрахта переклали Степан Масляк, Семен Панько та інші. Окремими книжками вийшли такі видання: «Микола Шугай, розбійник» (Львів, 1952), «Анна-пролетарка» (Київ, 1955), «Сумні очі Ганни Караджичевої: Оповідання та повість» (Ужгород, 1973), «Микола Шугай, розбійник: Твори» (Ужгород, 1990). З українських славістів про Івана Ольбрахта найбільше написала Нонна Хомівна Копистянська; згадаю лише вибрані її публікації про чеського письменника: «Збірка Івана Ольбрахта “Голет у долині”» («Слов’янське літературне єднання», Львів, 1958), «Твори Івана Ольбрахта про Закарпатську Україну» («З історії чехословацько-українських зв’язків», Братислава, 1959), «До характеристики творчості Івана Ольбрахта 20-х років» («Міжслов’янські літературні взаємини», 1963, вип. 3), «Іван Ольбрахт» («Сучасні письменники Чехословаччини: Літературні нариси і портрети», Київ, 1963), «Традиції і новаторство в романі Івана Ольбрахта “Микола Шугай, розбійник”» («Українське слов’янознавство», 1970, вип. 3), «Роль українського фольклору в творах Івана Ольбрахта» («Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1973, вип. 9), «Іван Ольбрахт: хронологія життя і творчості: До 100-річчя з дня народження» («Всесвіт», 1982, № 1). У 1990 році вийшла у Львові її книжка (щоправда, російською мовою, що доволі кумедно, зважаючи на тоді вже невідворотній крах «совка», але путі славістичні несповідимі) «Иван Ольбрахт – человек, писатель, публицист». Можливо, комусь спаде на гадку перевидати українські переклади творів Івана Ольбрахта на українську (закарпатську) тематику. А можливо, хтось вже до цього додумався, просто мої бібліографічні щупальця до того не дотягнулися.

Шугай адвокат

Житель Владивостока пытается доказать, что лишился микроавтобуса по вине УМВД

Тысячи приморцев смирились с фактической потерей своих автомобилей, когда в 2012 году была аннулирована регистрация машин, ввезенных в страну под видом «конструкторов». Но единицы не теряют надежды вернуть потерянные деньги.

Сегодня жизнь Виктора Валентюка — сплошная череда судов. В них он намерен доказать, что стал жертвой неправомерных действий сотрудников полиции. Нет, он не отрицает, что аннулирование регистрации было законным. Но он требует возмещения материального ущерба за то, что его машина превратилась в «курятник на колесах».

Виктор Васильевич рассказывает, что купил микроавтобус еще в 2012 году и два года спокойно ездил по дорогам края. Потом ему, как и многим приморцам, пришло сообщение о том, что больше он не имеет права передвигаться на своем авто. С тех пор он пытается найти правду.

— Я добропорядочный покупатель, сам свою машину «конструктором» не делал. Куда только не обращался — от начальника местного МРЭО, прокуратуры города, края до президента страны. Для этого два раза ездил в Москву, — рассказывает Валентюк.

Водитель уверен, что сотрудники ГИБДД не имели права принимать заявление от предыдущего хозяина микроавтобуса о внесении изменений в конструкцию авто (замена кузова).

— Не я же подделал дату выпуска машины и выдал фальшивый паспорт, — возмущается Виктор Васильевич. — Первоначальная регистрация авто была произведена на основе фальшивого документа, выданного ООО «Проммаштест». А сотрудники ГИБДД обязаны при регистрации авто произвести проверку всеми имеющимися средствами всех документов и в случае выявления недостатков передать дело в полицию для дальнейшего разбирательства. Машина ставится на арестплощадку. Ничего из этого сделано не было, — заключает Виктор Васильевич. — Получается, что полиция аннулировала регистрацию, которую сама же и выдала.

Он признается, что сразу решил идти в суд, но не успел уложиться в срок обжалования действий работников ГИБДД, это три месяца. За это время я не мог подготовиться и обжаловать. В апреле нынешнего года он подал исковое заявление на возмещение материального ущерба.

— Была проведена экспертиза. Она оценила стоимость авто с документами в 395 тысяч, а «ведро с гайками» — в 12 тысяч. Эксплуатировать свой микроавтобус сегодня я могу только в качестве курятника на колесах. Благо, живу в частном доме, держу хозяйство, — невесело улыбается Виктор Васильевич.

Мужчина считает, что отзыв представителя регионального УМВД на его исковое заявление — не что иное, как «словоблудие».

— Мне указывают, что нет причинно-следственной связи между регистрацией авто и причиненным мне вредом. Я уверен, что вторая сторона вводит суд в заблуждение, цитируя определенные наставления по технадзору, а пункт 14.3.9. умалчивает, — говорит поднаторевший в юридических вопросах Виктор Валентюк.

Очередное заседание суда по делу о «конструкторе» состоится 12 июля. Водитель твердо намерен создать судебный прецедент и доказать свою правоту.

Стоит отметить, что во времена массовых «отборов» документов на машины приморские власти обещали во что бы то ни стало защитить автовладельцев. Депутаты предлагали наказывать не водителей, а тех, кто занимался подделкой документов. Уверяли, что полицейские нарушают конституционные права людей, лишая собственности. Звучали обещания обратиться к руководству страны для разрешения этой проблемы. Но, как показывает сегодняшний день, всё это оказалось напрасным сотрясением воздуха.

Прогнозы специалистов по делу Виктора Валентюка неутешительны. Константин Шугай, адвокат Приморской краевой коллегии адвокатов, считает, что шансов создать судебный прецедент фактически нет.

— Пару лет назад в суды в большом количестве поступали иски, связанные с восстановлением регистрационного учета. Знаю, люди доходили до Верховного суда. Единственное, чего удалось добиться — это вынесение дисциплинарных взысканий на кого-то из гаишников. Вспомним историю вопроса: «конструкторы» и «распилы» ввозили предприниматели, чтобы обойти высокие таможенные пошлины. А играть с государством в азартные игры очень рискованно. Вот люди и потеряли миллионы рублей, — говорит Шугай.

Депутати Луцькради не поновили оренду ділянок ринку «Шанс»

Прохання поновити на 10 років договори оренди ділянок ринку, до власника якого у депутатів виникло багато зауважень, не підтримали депутати міськради.

Про це йшлося під час пленарного засідання 46 сесії Луцької міськради 29 серпня.

Депутати розглянули проекти рішень про поновлення договорів оренди землі фізичній особі-підприємцю Петру Шугаю (три земельні ділянки площею 0,1076, 0,0266 та 0,0115 гектара) на вулиці Кравчука для обслуговування ринку «Шанс».

Нагадаємо, підприємці з ринку перед початком засідання мітингували під будівлею міськради, вимагаючи поновлення договорів оренди.

Начальник управління земельних ресурсів міськради Сергій Шабала повідомив, що профільна комісія міськради рекомендувала не підтримувати проекти рішень.

Представник підприємців ринку Раїса Ткаченко розповіла, що підприємці працюють вже по 16-17 років. Раніше, мовляв, на вулиці Кравчука була стихійна торгівля, а згодом Петро Шугай облаштував територію ринку і продавав контейнери підприємцям, зробивши усі дозвільні документи. За кошти, які підприємці сплачували за оренду, облаштували накриття торгових рядів, а також зовнішню освітлення пішохідної зони на вулиці Кравчука. Раїса Ткаченко просила поновити договори оренди, стверджуючи, що підприємці не просять допомоги у держави, самі створюють робочі місця. Депутати, з її слів, змушують підприємців поповнювати лави безробітних або вирушати на заробітки закордон.

Голова земельної комісії Олександр Козлюк нагадав, що до Шугая були претензії щодо незаконного встановлення його тимчасових споруд на сусідніх ділянках, не були вчасно повернуті ділянки, де закінчився договір оренди під парковку, частину ділянки на вулиці Кравчука підприємець не заасфальтував.

Своєю чергою, орендар ділянок Петро Шугай зазначив, що за два останні роки рік судився з міськрадою та «заплатив адвокатам і суддям», а коли пропрацював 7 місяців, отримав лист з закликом подавати заяву на продовження договорів оренди. Він стверджував, що коли брав ділянку, на ній було болото, не просячи ані копійки з міського бюджету, вклав в облаштування ринку великі кошти, сплачує 460 тисяч гривень щомісяця, а підприємці загалом платять 2 мільйони на рік. Підприємець стверджував, що передав ділянку парковки місту та не займається обдиралівкою підприємців на своєму ринку.

Депутат Андрій Козюра нагадав, що ще за минулих каденцій міськради створювали тимчасові комісії щодо ринків міста і до цього ринку були зауваження стосовно благоустрою і контейнерів на сусідніх ділянках. Контейнери стояли на ділянці, цільовим призначенням якої була парковка.

У підсумку, депутати вирішили не продовжувати оренду ділянок ринку «Шанс».

«КОЛД ФАЙЕР»

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

Доступно після реєстрації

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

(Активний, в процесі закриття, закритий, майже банкрут, статутний капітал)

01133, м.Київ, БУЛЬВАР МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО, будинок 8-А, квартира 47

ТРИГУБ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ — керівник

Історія змін уповноважених осіб

70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування

46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля

** ** ** усі види діяльності доступні після реєстрації

Використовуючи YouControl, ви зможете глибоко аналізувати ваших контрагентів:

Налаштувати онлайн-моніторинг ключових змін, таких як початок банкрутства або зміна директора

Знайти приховані зв’язки ваших контрагентів, зокрема компанії-”одноденки”

Переглянути наявність і термін дії ліцензій

Ознайомитись із судовими справами, якщо вони є

Шугай адвокат

Приморские водители жалуются на гаишников, не всегда признающих новые правила перевозки детей

Почти месяц, как в России вступили в действие изменения, позволяющие, в частности, детям от семи лет находиться на заднем сиденье авто без удерживающего кресла. Но не редко родителям приходится вступать в жаркие споры с инспекторами ГИБДД, которые во что бы то ни стало стремятся выписать штраф.

Согласно новым правилам, с 12 июля пассажирам-семилеткам и старше теперь можно пристегиваться штатными ремнями безопасности наравне со взрослыми. Правда, если ребенок сидит сзади. Иначе водителю грозит штраф в три тысячи рублей. При этом сотрудники ГИБДД настоятельно рекомендуют (но это теперь действительно только совет) ради безопасности возить детей до 12 лет и на заднем пассажирском месте в автокресле. И вот на приморских дорогах стали возникать ситуации, когда автоинспекторы и водители никак не могут договориться, кто прав. В подобную передрягу попал Константин, отец семилетней дочки, когда проезжал на своей машине в районе Снеговой Пади.

— Почему-то инспекторы стараются трактовать изменения в ПДД по-своему. Мне минут сорок пришлось общаться с людьми в форме. При этом я предоставил документ, подтверждающий дату рождения дочери. Мне упорно пытались выписать штраф за нарушение, которого, по сути, нет. Я упорно не соглашался, тогда мне прямо сказали: «Сейчас с вами поедем в отделение, а семья будет жариться на солнце». Мне пришлось звонить в службу доверия полиции, пригрозить автоинспекторам тем, что дело закончится в прокуратуре, куда буду жаловаться на их незаконные действия и безосновательное задержание. В итоге полицейские позвонили, видимо, своему начальству, потом принесли мне извинения, — рассказывает автолюбитель.

По его словам, свои действия сотрудники ГИБДД оправдывали тем, что изменения в ПДД «слишком свежие», а потому они еще не получили соответствующих разъяснений.

Кстати, в других городах России уже зафиксированы случаи, когда автоинспекторы игнорируют изменения в ПДД и выписывают штраф за якобы неправильную перевозку детей старше семи лет. В таких случаях юристы советуют пострадавшим обращаться в суд. Закон на их стороне.

Избежать подобных ситуаций достаточно просто, считает адвокат Приморской коллегии адвокатов Константин Шугай.

— Сделайте ксерокопию свидетельства о рождении вашего ребенка и положите его в бардачок. Лично я поступил именно так и показываю ее автоинспекторам, даже не открывая окно автомобиля, — говорит Константин Николаевич.

Чем можно объяснить настойчивое желание инспекторов выписать штраф за неправильную на их взгляд перевозку детей? Дело тут не в заботе о безопасности маленьких пассажиров, говорят знающие люди. Чем больше сотрудник ГИБДД выпишет протоколов, тем выше его премия. А дальнейшие разбирательства в суде, если они будут, это не так уж важно.